Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

У сузір’ї «Райдуги» згасли дві зірки…

Театральне мистецтво глухих понесло тяжкі непоправні втрати: 3 березня 2020 року закінчився життєвий шлях ветерана театру «Райдуга» ШАХОВА Володимира Олександровича, а через десять днів всіх шанувальників мистецтва приголомшила звістка про те, що пішов з життя його колега — ВАСИЛЕНКО Анатолій Олексійович. Обидва ветерани сцени — це справжні зірки, які прийшли в театр ще в 1969 році і багато років дарували шанувальникам театрального мистецтв свій яскравий талант.


Анатолій Василенко народився 15 березня 1941 року в м. Костянтинівка Донецької області. Слух втратив у дитинстві після менінгіту.

Навчався у Маріупольській спецшколі-інтернаті для глухих дітей, а потім був переведений до Одеської спецшколи-інтернату № 91, яку закінчив у 1958 році.

Трудову діяльність розпочав учнем з пошиття головних уборів на Одеському УВК № 2 УТОГ, а в 1960 році був переведений на роботу з пошиття виробів за індивідуальними замовленнями.

У 1963 році Анатолій Василенко переїхав до Києва і працював слюсарем-складальником у цеху вимірювальних приладів Київського УВК № 1 УТОГ, потім перейшов на бавовняно-прядильну фабрику.

У вільний час він брав активну участь у художній самодіяльності Одеського будинку культури УТОГ, а після переїзду до Києва продовжував виступати у драмгуртку. Про його яскравий талант свідчить нагородження золотою медаллю на Всеукраїнському конкурсі художньої самодіяльності УТОГ.

У 1968 році А.О. Василенко вступив до політехнікуму Ленінградського відновлювального центру ВОГ на культурно-просвітнє відділення за денною формою навчання. Коли в 1969 році було оголошено конкурсний набір акторів до новоствореного театру «Райдуга» УТОГ, Анатолій Василенко пройшов відбірковий конкурс і був зарахований до штату театру на посаду актора. ЛВЦ ВОГ він закінчив у 1973 році заочно.

27 років працював він у театрі «Райдуга» як різножанровий актор, виконував ролі практично в усіх виставах і концертах. Протягом тривалого часу був незамінним партнером в акробатичних номерах.

Крім того, брав активну участь у громадському житті театру, довгі роки обирався головою первинної та профспілкової організації театру «Райдуга» УТОГ, був членом художньої Ради Київського палацу культури УТОГ. У 1997 році Анатолій Олексійович вийшов на пенсію, але продовжував працювати в театрі гримером-пастижером. Вже перебуваючи на заслуженому відпочинку, тривалий час передавав свій багатий сценічний досвід молоді, керуючи гуртком клоунади і пантоміми при КЦ УТОГ.

За великий внесок у розвиток театрального мистецтва й активну громадську позицію Анатолій Олексійович був нагороджений медалями «На відзнаку 1500-річчя Києва» і «Ветеран праці», почесними грамотами президії ЦП УТОГ та президії УРК профспілок. Йому присвоєно звання «Почесний член УТОГ».

Нехай буде рідна земля пухом талановитому актору, чий талант і виконавська майстерність назавжди залишаться в пам’яті вдячних глядачів.

Президія ЦП УТОГ, керівництво і колектив Центрального правління УТОГ, 
Культурного центру УТОГ, театру міміки і жесту «Райдуга», 
Всеукраїнська та обласна ради ветеранів, шанувальники театрального мистецтва


Шахов Володимир був прийнятий до театру «Райдуга» серед перших, оскільки приїхав на конкурс з добору акторського складу для театру вже сформованим актором.

Корінний ленінградець, Володимир почав свої перші кроки на сцені ще у себе на батьківщині, під керівництвом З. Стурової — відомої в місті на Неві жінки-міма.

За своїм акторським покликанням Шахов був саме мімом і професійно володів азами класичної пантоміми, був дуже пластичним і тонко передавав за допомогою рухів всю гаму почуттів. Але його можливості не обмежувалися тільки цим: він старанно опановував танці, навчався жонглювати, пізнавав секрети фокусів, а згодом непогано виступав і в конферансі.

Працьовитості і дисциплінованості Володимира міг би позаздрити сам Євген Євстигнєєв, з яким йому пощастило працювати пліч-о-пліч на зйомках фільму «Смиренний цвинтар» в ролі Мовчуна (в цій картині, знятій на «Мосфільмі», грали такі зірки кіно, як Володимир Висоцький і Лев Дуров).

Кадр з фільму «Смиренний цвинтар» в ролі Мовчуна

У Шахова-актора було багато ролей, йому вдавалося протягом 35–40 хвилин «тримати публіку в руках» своїм неперевершеним сольним виступом. Гра Володимира сильно впливала на глядачів.



Свого часу режисер театру «Райдуга» М. Казаков приводив на спектаклі своїх колег з театрального інституту імені Карпенка-Карого — не стільки для того, щоб похвалитися своєю роботою, скільки для того, щоб показати їм гру Шахова.

Володимир Шахов, безумовно, заслуговував багатьох високих звань і нагород, але все ж для Артиста з великої літери головне не це. Головна подяка для нього — оплески глядачів і схвальна реакція залу на його гру.

Багато років, вже після виходу на заслужений відпочинок, Шахов продовжував виступати — тепер вже не на професійній, а на аматорській сцені. І як і раніше, створені ним образи мали теплий відгук у глядачів, а кожен його жест був лаконічний і точний. А ще він брав участь у фестивалях і конкурсах. Це про нього сказав голова журі фестивалю клоунади О.М. Зайцев у своєму інтерв’ю: «Його номери брали за душу, я ніби опинявся на його місці, переживав і сміявся разом з ним».

І ось тепер Шахов пішов. Назавжди... Три дні не дожив він до свого 80-річного ювілею.

Завжди будемо пам’ятати талановитого, надзвичайно працелюбного і різнопланового артиста, з яким пов’язано багато цікавих сторінок з історії театру міміки і жесту «Райдуга». Висловлюємо щирі співчуття родині, рідним і близьким Володимира Олександровича.

Керівництво і колектив Центрального правління УТОГ, Культурного центру УТОГ, 
театру міміки і жесту «Райдуга», Всеукраїнська та обласна ради ветеранів, шанувальники таланту




Інформація «НЖ»



газета Наше Життя

У сузір’ї «Райдуги» згасли дві зірки…

2020-03-28
Культура глухих / Видатні глухі https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2020-03/1585057468_nekrolog.jpg
Театральне мистецтво глухих понесло тяжкі непоправні втрати: 3 березня 2020 року закінчився життєвий шлях ветерана театру «Райдуга» ШАХОВА Володимира Олександровича, а через десять днів всіх шанувальників мистецтва приголомшила звістка про те, що пішов з життя його колега — ВАСИЛЕНКО Анатолій Олексійович. Обидва ветерани сцени — це справжні зірки, які прийшли в театр ще в 1969 році і багато років дарували шанувальникам театрального мистецтв свій яскравий талант.
газета Наше Життя