5 листопада 2017 року в селі Токарі Лохвицького району, що на Полтавщині, сталася надзвичайна подія — відкриття пам’ятника глухому майстру наївного ма­лярства, народному художнику Григорію Петровичу Ксьонзу (1874—1947), справді неповторному й дивовижному митцю. Са­ме в цьому селі він доживав віку в Будин­ку для інвалідів і знайшов тут свій остан­ній притулок. Але так сталося, що ніхто не знає, де його могила...

Земля свята, одна для всіх — так, напев­но, вважав і сам художник, малюючи портрети простих людей на тлі звичайного для них сільського життя. Григорій Ксьонз ходив від села до села, від хати до хати — й малю­вав. За свою роботу не просив грошей, хіба що трохи їжі. По собі залишав у родинах ко­лоритні портрети чоловіків, жінок, дітей на тлі біленьких сільських хат і прекрасної пол­тавської природи. Ці твори не можна пере­плутати з жодними. Люди на полотнах глу­хого художника — красиві, мудрі, величні, вдягнені в українські сорочки з вишивкою. Інакше Григорій Ксьонз своїх земляків, зда­ється, й не уявляв, хоча за свою роботу ри­зикував потрапити у «дуже віддалені місця». На його полотнах закарбована Україна, якої більше ніколи не буде. І якої, до речі, з такою любов’ю, так велелюдно й щиро не зобра­зив жоден художник за всю історію. Саме так характеризує Григорія Ксьонза журна­ліст з Полтави Людмила Передерій у своїх численних нарисах.

На відкриття пам’ятника Г. Ксьонзу при­їхали великі делегації з Полтави (45 осіб на чолі із заступником начальника обласного управління культури Валентиною Вождаєн­ко) та з Миргорода (12 осіб). А от із Лохви­ці, на жаль, не приїхав жоден посадовець…

У складі делегацій були краєзнавці, ху­дожники, історики, журналісти, письменни­ки. З Миргорода завітала дослідниця твор­чості Ксьонза — Людмила Розсоха, якій вдалося зібрати понад 20 картин художни­ка, а з Києва приїхала внучата племінниця Григорія Петровича — письменниця й жур­налістка Надія Кир’ян. На цьому заході по­бували й місцеві представники — токарів­ський сільський голова Юрій Краснолуць­кий та краєзнавець, отаман Лохвицького козацького полку Іван Дудник.

Була присутня невеличка делегація членів Українського товариства глухих з Полтави. Завітав на відкриття пам’ятника зі столи­ці Олексій Нашивочніков, голова Київської спілки нечуючих художників «Натхнення».

У серпні 2014 року група нечуючих з Полтави побувала в Токарях, щоб поціка­витись пам’ятними місцями, пов’язаними з життям Григорія Ксьонза. Нас тоді радо зустрів краєзнавець Іван Дудник, мешка­нець цього села. Він повів нас до Будин­ку інвалідів, де провів останні роки життя Г. Ксьонз (нині це територія психоневро­логічного інтернату) і дещо розповів про нелегке життя глухого митця.

По закінченні війни Григорія Ксьонза від­везли до Будинку інвалідів, що в селі Тока­рі, його сестра Одарка Ксьонзенко і Шин­ко, земляк-миргородець, який повернувся з фронту. Сестра вже не могла утримувати брата й попросила допомоги Шинка, щоб відвезти Григорія в Токарі. За спогадами старожилів, Г. Ксьонз прожив у с. Токарі з 1944 до 1947 року.

Іван Дудник повів нас до кладовища, котре знаходиться за огорожею інтернату. Ми побачили багато могил з надгробками. «Ось на цьому кладовищі й був похований Григорій Ксьонз, але, на жаль, його могила не зберіглася», — сказав нам Дудник і вка­зав приблизне місце поховання Г. Ксьонза, яке відбулося 70 років тому — час зрівняв надгробок із землею…

Кажуть, людина помирає тричі: коли розділяється тіло й душа, коли стираєть­ся з лиця землі могила і коли людину вже зовсім ніхто не пам’ятає. Ми хочемо не да­ти Григорію Ксьонзу вмерти втретє і тому встановили пам’ятник йому у центрі села, оскільки конкретного місця знаходження могили не знаємо…

Пам’ятник виготовлений зі світло-сіро­го граніту із фрагментами чорного кольо­ру — як символ прожитого митцем нелег­кого життя. Барельєфний портрет на фа­саді пам’ятника виготовлений з білого італійського мармуру, для цього використана остання фотографія Григорія Ксьон­за, зроблена у Великих Сорочинцях 1944 року. Пам’ятник виконаний у стилі україн­ського модерну, а матеріал для монумента замовляли у Житомирі.

Ініціатором встановлення пам’ятника, проектантом, архітектором, скульптором, автором барельєфа та робітником при йо­го спорудженні виступив полтавець Сергій Валерійович Козлов — палкий прихильник вивчення життя і творчості Григорія Ксьон­за, історик, краєзнавець, директор Духов­но-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського Свято-Успенського кафедрального собору в Полтаві.

За ініціативи того ж таки Сергія Козлова з 19 до 26 травня 2017 року за підтримки екс-міністра аграрної політики та продо­вольства, колишнього депутата Верхов­ної Ради України Тараса Кутового відбув­ся Всеукраїнський художній пересувний пленер-конференція «Шляхами Григорія Ксьонза», присвячений пам’яті майстра українського наївного малярства, селян­ського портрета та іконопису, в якому взя­ли участь разом з чуючими художниками з різних міст України й талановиті нечу­ючі художники з Києва — Олексій Наши­вочніков і Євген Фіненко. Вони побували в Миргороді, де народився і провів все своє творче життя Г. Ксьонз, взяли участь у пле­нері на річці Хорол, потім з іншими учас­никами поїхали до Великих Сорочинців, відвідали Спасо-Преображенську церкву, в якій хрестили Миколу Гоголя. Тут також відбувся пленер. Наступним пунктом було село Хомутець, де Олексій і Євген на тери­торії садиби Муравйових-Апостолів вико­нали ряд пейзажів. Найдовше вони пра­цювали на Лохвиччині, де 24 травня взяли участь у майстер-класі для учнів Токарів­ської загальноосвітньої школи й продов­жили пленер. До речі, О. Нашивочніков і Є. Фіненко запрошували для написан­ня жіночих портретів охочих позувати — юних дівчат, жінок середнього і літнього віку — і пропонували їм приміряти одяг у традиційному українському костюмі. З цим завданням Олексій і Євген справи­лись успішно, їхні роботи були представ­лені на виставці в Духовно-культурному центрі в Полтаві, а 25 травня у Токарях во­ни брали участь у закладанні фундамен­ту під пам’ятник Григорію Ксьонзу. Після цього продовжувався пленер «Сільські краєвиди та портрети з натури місцевих жителів», під час якого нечуючі художники намалювали краєвиди Токарів. Наостанок вони відвідали м. Ромни Сумської області.

Такими шляхами-дорогами Григорія Ксьонза пройшли Олексій Нашивоч­ніков і Євген Фіненко, виконавши по шість пленарних робіт кожний.

Слід зауважити, що для проведення пленеру були створені хороші умови, що спонукало митців до написання чу­дових портретів та сільських краєви­дів. За активну участь у пленері Олек­сій і Євген були нагороджені диплома­ми з мапами маршруту від Полтави до Ромен.

По закінченні Всеукраїнського ху­дожнього пленеру «Шляхами Гри­горія Ксьонза» художники передали свої твори для продажу на виставці в Духовно-культурному центрі, до яко­го були причетні і нечуючі художники з Києва. Вдалося зібрати з продажу картин кілька десятків тисяч гривень на пам’ятник Г. Ксьонзу. Тож О. На­шивочніков і Є. Фіненко також зроби­ли свій внесок щодо увічнення його пам’яті.

Коли з монумента Г. Ксьонза бу­ло знято біле простирадло, пам’ятник вразив своєю простотою й величністю, а також тим, як мудро дивиться на цей світ з барельєфа Григорій Ксьонз.

Багато людей попросили слова, і ко­жен сказав свої найтепліші враження про художника та його творчість. Олек­сій Нашивочніков, зокрема, сказав: «Поява монумента Г. Ксьонза в Токарях — це знакова подія в мистецькому жит­ті України, що свідчить про те, що ми пам’ятаємо про творчий шлях худож­ника, який вмів розповідати кольорами фарб і картинами. Для нас, нечуючих, Григорій Ксьонз є прикладом того, як треба жити, творити і боротись з труд­нощами, з якими ми стикаємося. Його полотна вчать нас любити прекрасне і бачити його у всіх своїх проявах. Кар­тини Г. Ксьонза закликають нас славити Україну».

Пам’ятник Григорія Ксьонза відкри­ли без зайвої помпезності, але в щи­рій і теплій атмосфері. Це монумент не лише художнику-українцю з трагіч­ною долею, а й багатьом іншим мит­цям, яких іще належить повернути з небуття.

В. САКУН,
краєзнавець, м. Полтава