Постав у мармурі та граніті

5 листопада 2017 року в селі Токарі Лохвицького району, що на Полтавщині, сталася надзвичайна подія — відкриття пам’ятника глухому майстру наївного малярства, народному художнику Григорію Петровичу Ксьонзу (1874—1947), справді неповторному й дивовижному митцю. Саме в цьому селі він доживав віку в Будинку для інвалідів і знайшов тут свій останній притулок. Але так сталося, що ніхто не знає, де його могила...
Земля свята, одна для всіх — так, напевно, вважав і сам художник, малюючи портрети простих людей на тлі звичайного для них сільського життя. Григорій Ксьонз ходив від села до села, від хати до хати — й малював. За свою роботу не просив грошей, хіба що трохи їжі. По собі залишав у родинах колоритні портрети чоловіків, жінок, дітей на тлі біленьких сільських хат і прекрасної полтавської природи. Ці твори не можна переплутати з жодними. Люди на полотнах глухого художника — красиві, мудрі, величні, вдягнені в українські сорочки з вишивкою. Інакше Григорій Ксьонз своїх земляків, здається, й не уявляв, хоча за свою роботу ризикував потрапити у «дуже віддалені місця». На його полотнах закарбована Україна, якої більше ніколи не буде. І якої, до речі, з такою любов’ю, так велелюдно й щиро не зобразив жоден художник за всю історію. Саме так характеризує Григорія Ксьонза журналіст з Полтави Людмила Передерій у своїх численних нарисах.
На відкриття пам’ятника Г. Ксьонзу приїхали великі делегації з Полтави (45 осіб на чолі із заступником начальника обласного управління культури Валентиною Вождаєнко) та з Миргорода (12 осіб). А от із Лохвиці, на жаль, не приїхав жоден посадовець…


У складі делегацій були краєзнавці, художники, історики, журналісти, письменники. З Миргорода завітала дослідниця творчості Ксьонза — Людмила Розсоха, якій вдалося зібрати понад 20 картин художника, а з Києва приїхала внучата племінниця Григорія Петровича — письменниця й журналістка Надія Кир’ян. На цьому заході побували й місцеві представники — токарівський сільський голова Юрій Краснолуцький та краєзнавець, отаман Лохвицького козацького полку Іван Дудник.
Була присутня невеличка делегація членів Українського товариства глухих з Полтави. Завітав на відкриття пам’ятника зі столиці Олексій Нашивочніков, голова Київської спілки нечуючих художників «Натхнення».
У серпні 2014 року група нечуючих з Полтави побувала в Токарях, щоб поцікавитись пам’ятними місцями, пов’язаними з життям Григорія Ксьонза. Нас тоді радо зустрів краєзнавець Іван Дудник, мешканець цього села. Він повів нас до Будинку інвалідів, де провів останні роки життя Г. Ксьонз (нині це територія психоневрологічного інтернату) і дещо розповів про нелегке життя глухого митця.
По закінченні війни Григорія Ксьонза відвезли до Будинку інвалідів, що в селі Токарі, його сестра Одарка Ксьонзенко і Шинко, земляк-миргородець, який повернувся з фронту. Сестра вже не могла утримувати брата й попросила допомоги Шинка, щоб відвезти Григорія в Токарі. За спогадами старожилів, Г. Ксьонз прожив у с. Токарі з 1944 до 1947 року.
Іван Дудник повів нас до кладовища, котре знаходиться за огорожею інтернату. Ми побачили багато могил з надгробками. «Ось на цьому кладовищі й був похований Григорій Ксьонз, але, на жаль, його могила не зберіглася», — сказав нам Дудник і вказав приблизне місце поховання Г. Ксьонза, яке відбулося 70 років тому — час зрівняв надгробок із землею…
Кажуть, людина помирає тричі: коли розділяється тіло й душа, коли стирається з лиця землі могила і коли людину вже зовсім ніхто не пам’ятає. Ми хочемо не дати Григорію Ксьонзу вмерти втретє і тому встановили пам’ятник йому у центрі села, оскільки конкретного місця знаходження могили не знаємо…
Пам’ятник виготовлений зі світло-сірого граніту із фрагментами чорного кольору — як символ прожитого митцем нелегкого життя. Барельєфний портрет на фасаді пам’ятника виготовлений з білого італійського мармуру, для цього використана остання фотографія Григорія Ксьонза, зроблена у Великих Сорочинцях 1944 року. Пам’ятник виконаний у стилі українського модерну, а матеріал для монумента замовляли у Житомирі.
Ініціатором встановлення пам’ятника, проектантом, архітектором, скульптором, автором барельєфа та робітником при його спорудженні виступив полтавець Сергій Валерійович Козлов — палкий прихильник вивчення життя і творчості Григорія Ксьонза, історик, краєзнавець, директор Духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського Свято-Успенського кафедрального собору в Полтаві.
За ініціативи того ж таки Сергія Козлова з 19 до 26 травня 2017 року за підтримки екс-міністра аграрної політики та продовольства, колишнього депутата Верховної Ради України Тараса Кутового відбувся Всеукраїнський художній пересувний пленер-конференція «Шляхами Григорія Ксьонза», присвячений пам’яті майстра українського наївного малярства, селянського портрета та іконопису, в якому взяли участь разом з чуючими художниками з різних міст України й талановиті нечуючі художники з Києва — Олексій Нашивочніков і Євген Фіненко. Вони побували в Миргороді, де народився і провів все своє творче життя Г. Ксьонз, взяли участь у пленері на річці Хорол, потім з іншими учасниками поїхали до Великих Сорочинців, відвідали Спасо-Преображенську церкву, в якій хрестили Миколу Гоголя. Тут також відбувся пленер. Наступним пунктом було село Хомутець, де Олексій і Євген на території садиби Муравйових-Апостолів виконали ряд пейзажів. Найдовше вони працювали на Лохвиччині, де 24 травня взяли участь у майстер-класі для учнів Токарівської загальноосвітньої школи й продовжили пленер. До речі, О. Нашивочніков і Є. Фіненко запрошували для написання жіночих портретів охочих позувати — юних дівчат, жінок середнього і літнього віку — і пропонували їм приміряти одяг у традиційному українському костюмі. З цим завданням Олексій і Євген справились успішно, їхні роботи були представлені на виставці в Духовно-культурному центрі в Полтаві, а 25 травня у Токарях вони брали участь у закладанні фундаменту під пам’ятник Григорію Ксьонзу. Після цього продовжувався пленер «Сільські краєвиди та портрети з натури місцевих жителів», під час якого нечуючі художники намалювали краєвиди Токарів. Наостанок вони відвідали м. Ромни Сумської області.

Такими шляхами-дорогами Григорія Ксьонза пройшли Олексій Нашивочніков і Євген Фіненко, виконавши по шість пленарних робіт кожний.
Слід зауважити, що для проведення пленеру були створені хороші умови, що спонукало митців до написання чудових портретів та сільських краєвидів. За активну участь у пленері Олексій і Євген були нагороджені дипломами з мапами маршруту від Полтави до Ромен.
По закінченні Всеукраїнського художнього пленеру «Шляхами Григорія Ксьонза» художники передали свої твори для продажу на виставці в Духовно-культурному центрі, до якого були причетні і нечуючі художники з Києва. Вдалося зібрати з продажу картин кілька десятків тисяч гривень на пам’ятник Г. Ксьонзу. Тож О. Нашивочніков і Є. Фіненко також зробили свій внесок щодо увічнення його пам’яті.
Коли з монумента Г. Ксьонза було знято біле простирадло, пам’ятник вразив своєю простотою й величністю, а також тим, як мудро дивиться на цей світ з барельєфа Григорій Ксьонз.
Багато людей попросили слова, і кожен сказав свої найтепліші враження про художника та його творчість. Олексій Нашивочніков, зокрема, сказав: «Поява монумента Г. Ксьонза в Токарях — це знакова подія в мистецькому житті України, що свідчить про те, що ми пам’ятаємо про творчий шлях художника, який вмів розповідати кольорами фарб і картинами. Для нас, нечуючих, Григорій Ксьонз є прикладом того, як треба жити, творити і боротись з труднощами, з якими ми стикаємося. Його полотна вчать нас любити прекрасне і бачити його у всіх своїх проявах. Картини Г. Ксьонза закликають нас славити Україну».
Пам’ятник Григорія Ксьонза відкрили без зайвої помпезності, але в щирій і теплій атмосфері. Це монумент не лише художнику-українцю з трагічною долею, а й багатьом іншим митцям, яких іще належить повернути з небуття.
В. САКУН,
краєзнавець, м. Полтава
СХОЖІ НОВИНИ





