Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Повернення з небуття

Пам’ятним залишився день 15 жовт­ня 2014 року серед подій мистецького життя Полтавщини. Саме тоді в селі Токарі, що біля Лохвиці, відкрили меморіальну дошку нечуючому іконописцю і художнику Григорію Ксьонзу. Як з цього приводу не згадати утогівців Полтави, котрі прилучилися до створення меморіальної дошки, зібравши 1 600 гривень. Про це писала газета «Наше життя».

 

Запрошення на виставку.

 

А ось друга знакова подія — 23 листопада 2014 року в Полтаві, в Духовно-культурному центрі імені Паїсія Величковського Свято-Успенського собору відкрилася Всеукраїнська виставка. На ній було представлено 30 робіт самобутнього майстра іконопису та наївного живопису, уродженця полтавського краю Григорія Ксьонза (1874—1946), котрий з дитинства страждав на глухоту. У вис­тавці взяли участь колекціонери з Києва, Ромен Сумської області, Полтави, Миргорода та Хорола, що на Полтавщині. Таким чином полтавчани відзначили 140-річчя від дня народження славетного земляка.

Творчий доробок митця представлений в основному селянськими портретами, виконаними в 30—40 роках минулого століття. На відкритті виставки зібралося багато шанувальників цього талановитого вихідця з народу. Була й численна делегація з Українського товариства глухих, адже особистість Ксьонза їм особливо близька.

Люди з захопленням розглядали картини, що викликали найтрепетніші почуття. Всі роботи Г. Ксьонза виконані олійними фарбами, більшість — на полотні. Виставку вже оглянуло багато полтавчан і гостей міста в листопаді і грудні 2014 року. Її було продовжено для огляду й у січні цього року.

У виставковій залі на чільному місці експонується 5 ікон. Одна з них написана Григорієм Ксьонзом у 1890-х роках і має назву «Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов» — це найстаріша робота художника на виставці. Наймолодшою іконою є «Богородиця з немовлям на небесах», рік написання її — 1942, коли йшла Друга світова війна.

Привертають увагу відвідувачів дві картини «Натюрморт», де зображені нарізані скибками для смакування соковиті червоні кавуни.

21 полотно — це портрети, на яких Г. Ксьонз передав душевний стан своїх земляків на тлі чарівної природи та хатнього убранства. Серед цих картин — «Портрет парубка в хаті», написаний у 1912 році. Не можна обминути й «Порт­рет невідомого» (миргородський міщанин), який був створений у першому десятиріччі ХХ століття.

 

Г. Ксьонз. Портрет парубка в хаті.

 

Зацікавили шанувальників мистецтва й родинні портрети: «Портрет Ф.І. Дубини» – чоловіка в українській сорочці, і «Портрет О.С. Дубини» — жінки в українському національному костюмі.

З цікавістю оглядаємо парні портрети Литвиненків, де він змальований у вишиванці, а вона — в українському вбранні з дукачами. Ці два парні портрети написані в 1930—1940 роках. Є на вис­тавці й невеликий портрет Т.Г. Шевченка.

Цікаві ще дві роботи Г. Ксьонза, зокрема «Портрет Д.М. Москаленка», де він зображений в українському національному костюмі, а вже на другому полотні під такою ж назвою – він у цивільному костюмі й у вишитій сорочці.

Особливо чарують жіночі портрети Г. Ксьонза: своїх героїнь він майстерно відтворив у національному вбранні. Ці роботи виконані вишукано, з любов’ю, відчувається щирість митця у ставленні до цих жінок. Привертає увагу застосування в картинах веселкової гами кольорів. Це проглядається у таких творах: «Портрет Віри Корнієнко», «Молода жінка», «Портрет дівчини».

 

Г. Ксьонз. Портрет дівчини.

 

Більшість полотен Григорія Ксьонза пройняті українським духом. Це відчувається в тому, що мешканці Полтавщини шанували національний одяг і пишалися його красою, що підтверджується живописними портретами художника.

Знаходимо у спадщині Г. Ксьонза і порт­рети дітей, котрих він написав з батьківською теп­лотою: «Портрет хлопчика» (1930 р.); «Портрет батька з донькою», «Хлопчик з музичним інструментом і котом», «Портрет дівчинки в українському костюмі». Відтворення дитини найчастіше супроводжують писемні приладдя, книги, музичні інструменти, що містять натяк на потяг до знань, кмітливість. Прикметно, що дівчата-підлітки зображені з букетиками квітів, барвистими стрічками, намистом, що свідчить про бажання чепуритися, подобатись і мати вигляд дорослішої, ніж насправді.

Типовий костюм селян у портретах Г. Ксьонза: для чоловіків — сорочка з вишивкою на грудях, штани прямого крою або галіфе, піджак, високі шкіряні чоботи, кашкет або картуз, і для жінок — спідниця або плахта, керсетка, хустка, черевики на підборах, з округлими носаками. Навіть ще зовсім молоді дівчата вирізняються охайністю в одязі: застібнуті на всі гудзики, з крохмальними стоячими комірцями, прямовисними складками випрасуваних спідниць.

Така вона, палітра творчих робіт Григорія Ксьонза.

Про це багато добрих слів прозвучало на його адресу з уст відвідувачів Всеук­раїнської виставки робіт з матеріалів приватних збірок колекціонерів України. Стільки, напевно, не звучало за все життя глухого художника...

На Всеукраїнській виставці робіт Г. Ксьонза з матеріалів приватних збірок колекціонерів України прозвучало багато теплих слів на адресу неуючого художника. Наведемо фрагменти (уривки) виступів під час відкриття заходу.

 

Г. Ксьонз. Ікона. Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов. Кінець ХІХ ст.

 

Віта Сарапин, кандидат філологічних наук: «Григорій Ксьонз не міг чути, але Бог дав йому величезний дар бачити очима і серцем, говорити завдяки кольору, завдяки своїм картинам. Його портрети — це по-своєму унікальні для першої половини XX століття роботи».

 

Владика Федір, архієпископ Полтавський і Кременчуцький: «Коли я вперше побачив роботи Григорія Ксьонза, я був у захваті, і не перестаю захоплюватися цими портретами донині. На них можна дивитися безкінечно. Але бачу, що Бог промишляв над цим художником. Стільки часу минуло після його смерті, але й сьогодні його шанують українці».

 

Світлана Бочарова, науковець Полтавського художнього музею: «З порт­ретів Григорія Ксьонза на нас дивиться прекрасна Україна».

 

Кім Скалацький, історик мистецтва: «45 років тому я поїхав у Миргород по «Марію Магдалину» (картину з зображенням цього біб­лейського персонажа — С.В.) для Музею-садиби І. Котляревського. Я зайшов у простеньку хату, куди мене запросили: у кухні сиділи дві старенькі бабусі. Кажу їм, що приїхав по «Магдалину». Вони завели мене у велику кімнату — а там висять образи святих праведників, і Марія Магдалина серед них. І тут у рушниках я бачу портрети прос­тих людей. Це були роботи Григорія Ксьонза. Їх зараз можна побачити в Полтавському художньому музеї. Які я емоції тоді пережив, важко навіть уявити!»

 

 

Валентина Скриль, науковий співробітник Музею Івана Котляревського: «Роботи Ксьонза поетичні й ліричні, образи начебто прості й наївні. Але кожна картина співає українською душею».

 

Віктор Трофимчук, колекціонер старожитностей з Києва, член-кореспондент НАНУ: «Ксьонз — був представником українського «наїву», який мав відношення до ідей професійних художників. Цей художник достойно ввійшов до десятка кращих у світі майстрів народного «наїву».

 

Віталій Ханко, мистецтвознавець: «На портретах Ксьонза люди зображені з гідністю, урочисто, як того вимагає барокова культура. Все подано деталізовано, оповідально. І природа сюди долучена. Маємо прекрасний портрет людини!»

 

Сергій Козлов, історик, краєзнавець: «Я приїхав на Миргородщину на запрошення однієї жінки, яка була готова віддати картини Ксьонза. Ті роботи півстоліття пролежали на горищі. Бо ще в 50-х роках, за часів Сталіна, до її родини прийшли з сільради і побачили, що у них є портрети: «Це, мабуть, ваші предки. Але написані вони в національних костюмах. Ви що, націоналісти?» Люди злякалися наслідків і віднесли їх на горище. На жаль, за такий тривалий час уціліла лише одна картина Ксьонза».

 

Голова Полтавської облорганізації УТОГ Л. Усенко,
директор Духовно-культурного центру С. Козлов та Владика Федір.

 

Заключним і зворушливим був виступ Леоніда Усенка, голови Полтавської обласної організації УТОГ. У цьому вис­тупі він зазначив, що нечуючі Полтави пишаються своїм земляком Григорієм Ксьонзом: «Його життєва позиція була пронизана служінням своєму народу пензлем і фарбами, за допомогою яких він залишив нащадкам свої неперевершені, майстерно виконані полотна, на котрих відтворив мешканців Полтавщини в національних костюмах на тлі української природи. Григорій Ксьонз для нас близький по духу, наш фізичний недолік зближує нас з ним. Ми, утогівці, вважаємо Ксьонза своїм побратимом, взірцем працьовитості й прикладом для наслідування. Він зобов’язує нас не падати духом, вселяє віру в свої сили, надихає жити і працювати в ім’я України, як це робив Ксьонз. Ми дивимось на його полотна і проймаємося почуттям гордості за нього, бо він був наділений Божим талантом творити прекрасне, глухота не завадила йому в цьому. Він для нас є прикладом у житті».

Сьогодні про феномен Григорія Ксьонза можна говорити лише завдяки щасливому збігу обставин, що дозволили зберегти значну частину його творчої спадщини, а це — і доволі тривале, всупереч усім модам, зберігання портретів родичами, і своєчасна увага до них мистецтвознавців, музейників, і виявлення інтересу приватних колекціонерів, серед яких знайшлося чимало дослідників і шанувальників народного мистецтва.

 

Утогівці Полтави під час відкриття виставки.

 

І, наостанок, з приводу виставки словами мистецтвознавця Марини Добро­горської слід сказати наступне: «Серія портретів полтавців 1930—1940 рр. становить непересічне явище в історії українського образотворчого мистецтва. Г. Ксьонз — один з небагатьох художників без академічної освіти, що вийшов за межі суто репродуктивних зав­дань і створив оригінальний мистецький продукт високої історико-культурної та естетичної цінності. Просякнуті гуманістичним пафосом, написані з повагою до людини, його картини відображають драматичний процес зіткнення патріархальної селянської культури з новими радянськими нормативними цінностями».

В. САКУН, краєзнавець.







газета Наше Життя

Повернення з небуття

2015-02-15
Культура глухих / Видатні глухі https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2015-02/1423831921_ksonz-priglasitelnyy-bilet-hudozhnik_.jpg

Пам’ятним залишився день 15 жовт­ня 2014 року серед подій мистецького життя Полтавщини. Саме тоді в селі Токарі, що біля Лохвиці, відкрили меморіальну дошку нечуючому іконописцю і художнику Григорію Ксьонзу. Як з цього приводу не згадати утогівців Полтави, котрі прилучилися до створення меморіальної дошки, зібравши 1 600 гривень. Про це писала газета «Наше життя».

газета Наше Життя