Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Робіть маленькі добрі справи!

Сучасний світ все більше й більше захоплює хвиля егоїзму та відчуженості. У бу­денних справах багато хто ставить перед собою щит «я тут ні до чого» або ж «не моє діло»… І, попри все, є серед нас багато людей, котрі поєднують свою життє­ву діяльність з добрими, непомітними справами, а іноді й виходять за межі сво­єї професії. Та, на жаль, ми мало знаємо про таких людей, бо їх відрізняє також і скромність, мовляв, дрібнички роблю. Маленькі дрібнички, але від щирого серця.


Сьогодні героїнею нашою статті є моло­діжна активістка Валерія Шевчук (Метень­ко) з Ужгорода, яка своїми вчинками дово­дить, що для маленьких добрих справ ба­гато не треба — лише бажання та поклик серця.

«Людина в житті повинна завжди робити добро, допомагати іншим, особливо в наш нелегкий час, — ділиться своїми думками Валерія. — Але ще важче, ніж людям, бу­ває безсловесним, покинутим, голодним, хворим тваринам. Коли я допомагаю цим беззахисним створінням, почуваюся щасливою».




Бажання допомагати тим, хто цього по­требує, у Валерії ще з дитинства. Малень­ка Лера у школі завжди давала одноклас­никам списувати домашні завдання, контрольні роботи, пригощала смачненьким тих дітей, які довго перебували в інтернаті. А саме з дитинства й починається форму­ватися світогляд…

«Коли навчалася в Києві в Національ­ному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова, побачила в інтернеті відеосюжет однієї жінки, яка розповідала про жахливі умови в притулку для тварин в Бо­родянці Київської області, — розповідає Валерія, — Годувати тварин нема чим, хо­лодні підлоги, взимку там дуже холодно. Серце просто обливалось кров’ю. Тоді я вирішила через друзів та знайомих про­сити матеріальну допомогу: їжу, матра­ци, рушники для тварин.





Знайшла дівчину, Оксану Пустову, що живе в Бородянці та багато років допомагає місцевому притул­ку для тварин. Вона допомогла мені в ор­ганізації допомоги, радила, що потрібно для притулку першочергово тощо. Першо­го разу ми зібрали, як я пам’ятаю, близь­ко 9 тисяч гривень, до того ж, багато хто з бажаючих допомогти привезли матраци, і навіть друзі з інших міст відправляли руш­ники, матраци «Новою поштою». Разом з Оксаною ми поїхали в притулок, привезли 80 кг корму для тварин, погодували собак, вигуляли їх, дали гроші волонтерам на лі­кування тварин. Їздили туди 3—4 рази».

Окрім цього, Валерія знайшла нову до­мівку деяким собакам, але все одно дівчи­ні боляче, що неможливо допомогти всім, всім знайти нову сім’ю, бо у притулку тва­ринок дуже багато — близько 300 собак.



«Пам’ятаю одного песика, якого звали Боніфацій, — з усмішкою пригадує Лера. — Він такий веселий, життєрадісний! Зна­йшла йому нову хазяйку за 2 дні, тішуся, що тепер він уже в сім’ї, в теплому родин­ному колі. А з хазяйкою Боніфація продов­жую спілкуватись досі».

Зараз Валерія Шевчук мешкає в своєму рідному місті Ужгороді, працює в спецшко­лі-інтернаті для глухих дітей вихователем та викладачем української жестової мови і продовжує допомагати собачому притулку. Через соцмережу «Фейсбук», а саме в гру­пі «Знайдено/загублено», Валерія слідкує за новинами, що стосуються загублених тварин, і вже трьох собак повернула додо­му до хазяїв. До того ж, у дівчини є звичка завжди тримати щось з їжі у своїй сумочці для вуличних кошенят чи песиків.

«Готуючись до свого весілля, я попроси­ла гостей не дарувати мені квіти, — зга­дує Валерія. — Адже вони швидко зав’я­нуть. Тож просила гостей приносити у по­дарунок м’які іграшки. Набралося багато іграшок, які я зібрала та відправила до трьох дитячих будинків».

Поміж іншим, Валерія організовує різ­ні заходи для нечуючих дітей та дорослих свого міста. Минулого року до Дня захисту прав дитини організувала захід на приро­ді, діти були задоволені. Також двічі орга­нізовувала спортивну гру «Мама, тато і я — спортивна сім’я». Цього року дівчина пла­нує продовжити цю хорошу традицію.

А зовсім недавно, першого квітня, Вале­рія провела святкову програму для дорос­лих: інтелектуальну гру «Мафія», учасники якої були одягнені в стилі «Чикаго 20-х ро­ків». Учасники назвали захід «крутезним». До речі, молодь зібралася у приміщенні гур­тожитку Ужгородського УВП № 2 УТОГ, яке було надане обласною організацією УТОГ для проведення заходів, що організову­ватимуться Закарпатською молодіжною радою. Ужгородська молодь самостійно, власними силами, вміннями та коштами виконала ремонт у приміщенні, зробив­ши його молодіжним та сучасним. Так, бу­ло нелегко, але бажання молоді на чолі з ініціативними лідерами реалізувались та здійснились.

«Наступний захід, до якого ми готуємо­ся, відбудеться 1 травня, — ділиться пла­нами та думками Валерія Шевчук. — На­зиватиметься він «Хвилина для перемоги» (за аналогією з тим, що проводять для чу­ючих по телебаченню). Для мене та учас­ників такий захід буде вперше, сподіва­юсь, що все пройде добре. Ще є багато мрій, планів, думок, ідей. Вони всі обов’яз­ково здійсняться».

І наостанок Валерія підкреслює: «На­справді робити маленькі добрі справи зовсім не важко! Віддаючи частинку своєї любові, ви отримаєте набагато більше… Долучайтеся до добрих справ, не чекайте якогось певного дня, а починайте вже сьо­годні. І разом всі ми зможемо зробити цей світ добрішим!»




М. АНДРІЄНКО




газета Наше Життя

Робіть маленькі добрі справи!

2018-04-21
Культура глухих / Молодіжна сторінка https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2018-04/medium/1524030729_metenko2.jpg

Сучасний світ все більше й більше захоплює хвиля егоїзму та відчуженості. У бу­денних справах багато хто ставить перед собою щит «я тут ні до чого» або ж «не моє діло»… І, попри все, є серед нас багато людей, котрі поєднують свою життє­ву діяльність з добрими, непомітними справами, а іноді й виходять за межі сво­єї професії. Та, на жаль, ми мало знаємо про таких людей, бо їх відрізняє також і скромність, мовляв, дрібнички роблю. Маленькі дрібнички, але від щирого серця.

газета Наше Життя