Мова, яку бачиш очима, а чуєш серцем!

 

Нещодавно до редакції звернувся ветеран УТОГ Микола Рибальченко й нагадав, що 21 лютого у всьому світі відзначають Міжнародний день рідної мови. Так, беззаперечно, ми шануємо чудову українську мову — прекрасну та мелодійну, але у День рідної мови нам, нечуючим, чомусь більше спадає на думку саме наша унікальна жестова мова. Мова, якою ми спілкуємося щодня, яка для нас є по-справжньому рідною та близькою. Мова, що є величезною складовою частиною життя всіх людей з порушеннями слуху. І сьогодні ми присвятимо дві сторінки саме цій унікальній мові.

 

 

Що ж це за мова?

 

Жестова мова — самостійна мова, що складається з комбінації жестів, кожен з яких створюється руками в поєднанні з мімікою, формою або артикуляцією губ, а також у поєднанні з положенням корпусу тіла. Така мова здебільшого використовується в культурі глухих з метою комунікації. Її також використовують люди без порушення слуху, зазвичай це перекладачі жес­тової мови, котрі є проміжною ланкою між світом звуків та нечуючими людьми.

Однією з хибних думок про жестову мову є думка, що жестові мови якимсь чином залежать від словесних (звукових і писемних) мов або походять від них, що ці мови були створені чуючими людьми, однак це не так. Також часто за жестові мови сприймається дактилювання букв (яке насправді використовується в жестових мовах лише для виголошення власних та географічних назв, а також деяких специфічних термінів, взятих зі словесних мов), кальковане жестове мовлення або жестове артикулювання, що використовується здебільшого чуючими людьми для передачі інформації жестами, граматично та ідентично словесній мові.

Насправді ж, жестові мови майже повністю незалежні від словесних і вони продовжують розвиватися: з’являються нові жести, відмирають старі — і найчастіше це мало пов’язано з розвитком словесних мов. Кількість жестових мов у країні не пов’язана з кількістю в ній словесних мов. Навіть в одній країні, де є кілька словесних мов, може бути єдина загальна жестова мова, а в деяких країнах навіть з однією словесною мовою можуть співіснувати кілька жестових.

 

 

Трохи історії

 

Звичайно ж, що в тих суспільствах, де існували жестові мови, створені чуючими особами, нечисленні глухі використовували їх, творчо збагачуючи. Однак такі функціонально розвинені й лексично багаті варіанти виявлялися недовговічними, їх вживання не виходило за вузьке коло спілкування глухої людини.

Але відомий унікальний виняток: у племені урубу, що живе невеликими поселеннями на північному сході Бразилії, надзвичайно велике число глухих — кожна сімдесят п’ята особа має порушення слуху; і тому не дивно, що в племені урубу склалася розвинена жестова мова, яка використовується глухими, але котрою володіють усі члени племені.

У Європі зі збільшенням мобільності населення на великих територіях, в рамках цілих держав стали складатися єдині національні мови. Подібний паралельний процес відбувався й у жестових мов. Найважливішим поштовхом до розвитку і поширення жестових мов на території цілих держав стало виникнення в кінці XVIII ст. навчально-виховних цент­рів для дітей з порушеннями слуху: у Франції — під керівництвом абата Шарля Мішеля де Лепе, в Німеччині — під керівництвом Семюеля Гейніке. Основ­не завдання сурдопедагоги того часу бачили в тому, щоб діти могли опановувати писемну форму відповідних мов. Однак основною мовою навчання були природні жестові мови, що з’явилися в національних спільнотах глухих. На їх базі стали штучно створювати жестову інтерпретацію французької (і німецької) мов.

 

Шарль Мішель де Лепе

 

У середині XVIII століття глухий французький вчитель Лоран Клерк приїхав до Сполучених Штатів Америки на прохання одного з американських міст, для створення першої школи для глухих у США. Сам Лоран Клерк був послідовником жестового методу навчання абата де Лепе. Це вплинуло на поширення жестової мови в США, чим і пояснюється схожість американської та французької жестових мов. Пізніше ідеї ​​Лорана Клерка глибше розвинув Томас Галлодет — один з найвидатніших особис­тостей в історії американської та світової сурдопедагогіки — у питаннях теорії і практики навчання глухих.

Успіхи французької та німецької сурдопедагогічних шкіл призвели до поширення подібних установ в інших країнах, причому запозичувалися або тільки сурдопедагогічні ідеї (як це сталося в Англії), або методика цілком, включаючи й саму жестову мову. Перша така школа в США відкрилася у 1817 році в Хартфорді (штат Коннектикут) та працювала за французькою методикою. В результаті, американська жестова мова — амслен (ASL) має більше схожості із французькою (LSF) і практично не має нічого спільного з британською жестовою мовою (BSL).

 

Галлодетський університет

 

Методики Томаса Галлодета з навчання глухих були продовжені. У 1973 році у Вашингтоні був організований перший університет для глухих, названий на честь вченого Галлодетським. Він залишається єдиним у світі вищим навчальним закладом, де всі навчальні програми адаптовані для людей з порушеннями слуху.

 

Томас Х. Галлодет

 

У 1951 році створено Все­світню Федерацію глухих (ВФГ, World Federation of the Deaf), і саме тоді учасники першого Всесвітнього конгресу глухих вирішили стандартизувати мову комунікації на міжнародних заходах. Необхідність такого своє­рідного «жестового есперанто» була викликана тим, що в роботі конгресів, конференцій, симпозіумів з проблем глухоти разом з отоларингологами, аудіологами, психологами, педагогами, інженерами та іншими фахівцями беруть участь соціальні працівники та громадські діячі з числа нечуючих. За дорученням Бюро ВФГ група експертів, на основі спільності мовних жестів глухих різних країн (були обрані або закріплені схожі жести з різних країн Європи), розробила протягом чверті століття загальну міжнародну жестову мову. У 1973 році Всесвітня Федерація глухих випустила словник спрощеної жестової мови, а на VII Всесвітньому Конгресі з проблем глухоти у Вашингтоні в 1975 році була прийнята й затверджена (поряд з англійською та французькою — офіційними мовами Все­світньої Федерації глухих) й міжнародна жестова мова (англ. – International Sign, IS) — міжнародна жестова система, яка використовується глухими для полегшення комунікації з глухими інших країн, а також для виступів на міжнародних заходах — конгресах та зустрічах Всесвітньої Федерації глухих, на Дефлімпійських іграх.

Вперше жестову мову в Україні почали використовувати у навчанні нечуючих у 1830 році, коли була відкрита Львівська школа для глухих дітей. Пізніше, у 1834 році, подібна школа була створена також в Одесі.

 

 

Жестова мова у сучасному світі

 

Популярність жестової мови у світі невпинно зростає: жестова мова з’являється у відеокліпах музикантів (напевно, чи не кожен знає пронизливий кліп жестовою мовою на пісню Віктора Цоя «Перемен»). Та й далеко йти за прикладом не треба — наші українські актори театру міміки та жес­ту «Райдуга» Культурного центру УТОГ не­одноразово знімалися у різних кліпах, фільмах та соціальних роликах…

За кордоном успіхи ще більш разючі: нечуюча акторка Марлі Матлін навіть отримала Оскар за зіграну нею роль у фільмі «Діти меншого бога»!

 

Найл ді Марко

 

Випускник Галлодетського університету США Найл ді Марко увірвався у світ мас-медіа стрімко та неочікувано: став першою глухою людиною, яка виграла популярне шоу «Наступна топ-модель Америки» («America’s Next Top Model», 22 сезон). Також хлопець виграв американське телевізійне шоу «Танці з зірками» («Dancing with the Stars», 22 сезон). За словами Найла, його перемоги — це перемоги всієї спільноти глухих, це можливість привернути увагу до культури глухих, їхніх потреб, а також до жестової мови та її важливості.

Ще одним фактором, що доводить популярність жестової мови, є наявність шкіл жестової мови, у яких звичайні чуючі люди за власним бажанням навчаються жес­тової мови задля спілкування з глухими, допомоги їм у непередбачуваній ситуації або ж для роботи. Вже другий рік успішно діє Центр української жестової мови в Культурному центрі УТОГ, який навчає тих, хто прагне долучитися до прекрасного світу жестової мови.

 І з власного досвіду додам, що все більше й більше моїх чуючих знайомих цікавляться жестовою мовою, запитуючи, де можна її вивчити й чи не складно це… До цього часу пам’ятаю відгук на жестову мову однієї чуючої людини, що підійшла до мене зі словами: «Ви немов на скрипці граєте, така гарна мова…».

 

 

Міні-опитування: «Жестова мова — це…»

 

Ми провели невеличке опитування серед абсолютно різних людей — різних професій та різних вподобань, з різним станом слуху, в якому необхідно було завершити речення: «Жестова мова для мене — це…». Отже, читайте й насолоджуйтесь!

 

Людмила ТЮХТА, директор Білоцерківського ВП «Весна» УТОГ, чуюча:

«Жестова мова для мене — це можливість спілкування з нечуючими людьми та невіддільна частина моєї роботи».

 

Дмитро ПЕЧЕРСЬКИЙ, студент, слабочуючий:

«Жестова мова для мене — це друкарська машинка живих емоцій».

 

Наталія АДАМЮК, к.п.н., слабочуюча:

«Жестова мова для мене — це життя».

 

Ганна ЩУЦЬКА, директор ДВНЗ «Київський коледж легкої промисловості», чуюча:

«Жестова мова для мене — це мова, якою користуються не лише для передачі певної інформації; це мова, яка красномовніше за всі інші мови світу передає емоції, почуття й враження людей, що нею говорять. Це мова, що створюється та вдосконалюється з часом за тими самими законами, що й всі мови світу. Це мова, яку бачиш очима, а чуєш серцем!».

 

Юлія ЛИТОВЧЕНКО, слабочуюча:

«Для мене жестова мова — це талант! Талант, в якому проявляється душа, рухи, погляд, міміка, емоції, порив душі, піднесення й спади. Це дуже великий талант, адже так емоційно передати своє життя можна лише мовою жестів і ніякий голос в слові не передасть таких почуттів, такого пориву натхнення, таку проникливість подій, як це відбито на обличчі під час розмови жестовою мовою».

 

Галина КОЗЛОВА, ветеран УТОГ, глуха:

«Для мене і для всіх глухих жестова мова — це перш за все спілкування,сприйняття світу у звуковій гамі через перекладача. За допомогою жестової мови я можу сповна відобразити свої думки і навіть співати, образно передаючи жестами мелодію й зміст пісень».

 

Євгенія ГОНТАР, викладач англійської мови, чуюча.

«Жестова мова для мене — це ще одна унікальна мова, і я вважаю, що її потрібно знати кожній людині хоча б частково. У своїй школі я намагаюсь це потихеньку впроваджувати, розповідати дітям про жестову мову. Наприклад, до Дня Валентина я пояснювала міжнародний жестовий знак любові («Ми вас любимо!»), і ми разом з дітьми навіть зробили поробку з цим знаком. Найголовніше: дітям це цікаво і вони просять поділитися з ними жестовою мовою ще!».

 

Галина ГАРИПОВА, ветеран УТОГ, глуха:

«Жестова мова — це як друге дихання, як хліб, за її допомогою я можу співати, спілкуватися, жити...»

 

Василь САНДУГЕЙ, Почесний президент СФГУ, слабочуючий:

«Жестова мова для мене — це єдина своєрідна унікальна мова серед когорти інших мов світу, що є сильним інструментом для самоствердження нечуючої особистості».

 

Юлія РЕСЕНЧУК, президент ВГОІ «АІК», чуюча:

«Жестова мова для мене — це мова, яка відкриває нові можливості для побудови інклюзивного суспільства».

 

Відповіді промовляють самі за себе. Жестова мова — унікальна, неповторна, прекрасна, чарівна, витончена… Вона — наша рідна. Цінуймо, плекаймо, вдосконалюймо та розвиваймо її!

 

М. АНДРІЄНКО

Сохранить

Сохранить








Мова, яку бачиш очима, а чуєш серцем!

Видео / В мире глухих http://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-03/1488474907_gallodetskiy-unversitet.jpg

Нещодавно до редакції звернувся ветеран УТОГ Микола Рибальченко й нагадав, що 21 лютого у всьому світі відзначають Міжнародний день рідної мови. Так, беззаперечно, ми шануємо чудову українську мову — прекрасну та мелодійну, але у День рідної мови нам, нечуючим, чомусь більше спадає на думку саме наша унікальна жестова мова. Мова, якою ми спілкуємося щодня, яка для нас є по-справжньому рідною та близькою. Мова, що є величезною складовою частиною життя всіх людей з порушеннями слуху. І сьогодні ми присвятимо дві сторінки саме цій унікальній мові.

 

Сохранить

Сохранить

Сохранить