Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя
З метою інформаційного забезпечення нечуючих інвалідів Центральне правління УТОГ з 5 липня 1967 року видає щотижневу газету "Наше життя". Ця газета є єдиним в Україні друкованим засобом, яке понад 50 років висвітлює життя нечуючих інвалідів України.

Розвиток мови у дітей — носіїв кохлеарних імплантів

  09/12/2015     1 352     Paul        

Діти, що носять кохлеарні імпланти, докорінно відрізняються від інших у процесі засвоєння мови. Оскільки розмовна мова може засвоюватись лише починаючи з віку два з половиною роки, а жестова мова — значно раніше, останній слід надавати переважну увагу. У Франції кохлеарна імплантація вважається частиною білінгвальної (двомовної) методики, коли оволодіння розмовною мовою може базуватись на знаннях жестової мови. Дитина, що є носієм кохлеарного імпланту, не може не вважатись білінгвальною.

 

 

Дитина, що є носієм кохлеарного ім­планту, вважається такою, що намагається оволодіти розмовною мовою і причому у нібито найбільш нормальний і повноцінний спосіб. Коли ми тут говоримо про засвоєння мови, ми зазвичай маємо на увазі лише розмовну мову. Дослідження, результати якого тут будуть представлені, засновувалось на дванадцятирічному дослідженні на прикладі дітей і дорослих, яким було встановлено імпланти у віці від 6 до 48 років.

Найбільш вражає те, що засвоєння мови дітьми, що носять кохлеарні ім­планти, дуже відрізняється. Впродовж трьох початкових років дослідження після кохлеарної імплантації, діти в більшості випадків засвоюють лише початкові елементи мови, коли фундаментальна граматика ще знаходиться на стадії засвоєння, а розмовне мовлення не відповідає їх віку, бо за нормами нагадує мовлення дітей дошкільного віку. У випадку, коли необхідно досягти мінімуму, навпаки, діти не спроможні засвоїти впродовж трьох років навіть найпростіших виразів з двох слів. Навіть ті діти, які нібито нормально вчаться і засвоюють мовний матеріал, відчувають складність у засвоєнні деяких граматичних норм. Головним чином це стосується артиклів. Артиклі взагалі погано сприймаються на слух. Проте артиклі є носіями важливої інформації, як, наприклад, інформації про рід і стать.

Майже всі діти слабко засвоюють конструкції речень.

У більшості випадків неможливо встановити причини відмінностей в успіхах засвоєння мови у різних індивідуумів. Проте нам вдалось визначити окремі фактори, які впливають на якість засвоєння такими дітьми мови. Так, на якість впливають якісні слухові апарати, які носились ще до кохлеарної імплантації; вік, в якому була зроблена кохлеарна імплантація; рівень освіти батьків і якість мовлення/мови, якою батьки звертаються до своїх дітей. Найкраща якість слухового апарата, високий рівень освіти батьків, що проявляється під час їх спілкування з дітьми, використання варіативної мови, наприклад, для коригування допущених дитиною помилок, позитивно впливають на засвоєння мови.

Рівень розвитку мовлення батьків має більше значення, ніж вік дитини, особливо якщо ім­плантація відбулась у віці до чотирьох років. Це дає також незначну перевагу у випадку імплантації у віці до 24 місяців.

Батьки можуть поліпшувати лін­г­вістичну гамму, практикуючи з дітьми засвоєння словникового запасу і граматики. Проте в протилежність до поширеного уявлення численні повторення одних і тих самих слів здебільшого є не­ефективними. Ефективно під час діалогів з дитиною ставити запитання, які поглиблюють сюжет, виправляють допущені дитиною помилкові вирази і використовують займенники, що відповідають артиклям слів. Останнє становить значну складність, особливо для дітей. Коли ж слово ізолюється і використовується у ролі займенника (він, вона, це, оце, вони тощо), воно і чується краще.

Поширені також рекомендації, що вважають бар’єром поєднання жестів і жестомовних слів і інформації пояснень губами (щелепно­лицевої інформації), і радять уникати такої практики. Проте насправді все навпаки! Саме під час нормального засвоєння мови діти користуються нагодою поєднувати бачення рухів губ з жестами і жестомовними одиницями, що супроводжують слова. Відмовляючись від цієї практики, ми позбавляємо дитину можливості розуміння сказаного, ще більш ускладнюючи їй процес засвоєння мови.

Мова — це система символів, без якої неможливо обійтись у процесі розвитку дитини. У віці, коли дитині ще не випов­нилось два з половиною роки, засвоєння розмовної мови не є доречним, у цьому віці дитину слід навчати жестам. За відсутністю функціональних можливостей застосування розмовної мови, дозволяється конструктивне застосування повної системи жестомовних одиниць і граматики. У протилежному випадку відмова від жестової мови і неконструктивне засвоєння розмовної мови не дасть повного засвоєння жодного з комплектів символів. Негативні наслідки справляють свій кумулятивний вплив на когнітивний розвиток дитини. Слід мати на увазі, що засвоєння розмовної мови може базуватись на жестовій мові. Дитина, що носить кохлеарний імплант, повинна скористатись методикою білінгвального навчання — вивчення і розмовної мови, і жестової мови.

 

Про автора: професор Гізела Шагун навчалась психології в Лондонській школі економіки при Лондонському університеті, де вона отримала ступінь бакалавра наук і звання доктора філософії. Після проходження стажування в Берлінському технічному університеті вона стала професором психології розвитку при Олденбурзькому університеті. Вона є професором у відставці з 2006 року і є почесним екс­професором, запрошеним працювати до коледжу Лондонського університету з 2008 року. Її дослідження стосуються сфери засвоєння мови дітьми в процесі їх типового розвитку і дітьми, що є носіями кохлеарних імплантів.

 

Г. ШАГУН.

Підготував К. МАЗАНОВ.

 



Розвиток мови у дітей — носіїв кохлеарних імплантів

В світі глухих http://ourlife.in.ua/uploads/posts/2015-12/1449507949_kohlearnyy-implantat-u-rebenok.jpg

Діти, що носять кохлеарні імпланти, докорінно відрізняються від інших у процесі засвоєння мови. Оскільки розмовна мова може засвоюватись лише починаючи з віку два з половиною роки, а жестова мова — значно раніше, останній слід надавати переважну увагу. У Франції кохлеарна імплантація вважається частиною білінгвальної (двомовної) методики, коли оволодіння розмовною мовою може базуватись на знаннях жестової мови. Дитина, що є носієм кохлеарного імпланту, не може не вважатись білінгвальною.