Подпишись на канал @OurLifeInUA_Bot



Живи, моя газето!

 

Справді, не знаю, з чого й почати писати про нашу газету — найважливішу для мене.

 

Колись, у молоді роки, я і моя подруга Люба Співак із Сімферополя дуже захоплювалися поезією. У нас були записники (блокноти), в які ми записували поетичні твори. Позаяк молодість прагнула лірики, то й поезія нам була до вподоби про кохання. Цікавилися ми ліричними творами Єсеніна, Ахматової та інших поетів...

У той же час мені потрапила на очі газета «Наше життя», в якій часто з’являлася «Літературна сторінка», де публікували свої твори нечуючі поети. Я захопилася нею і, хоча вірші на ліричну тему публікувалися не в кожнім номері газети, почала щорічно її передплачувати. Пізніше, коли вже вийшла заміж в Житомир, сама почала проявляти свій талант: писати вірші та етюди про природу, особливо напровесні, а потім захопилася прозою.

Через газету я  заочно познайомилася з багатьма нечуючими поетами. Спершу мені запали в душу вірші поетів з Вінниці — Миколи Нирова та Галини Швець. Читаючи їхні твори, я відчувала серцем, яка ж красива душа у цих людей! Пізніше познайомилася з поезією харків’янина Анатолія Симоненка; Валерії Яремко з Києва, яка, незважаючи на плин років, молодіє душею в своїх творах; Ірини Дуценко, закоханої в  Одесу; Тетяни Комендант з Криму і багатьох інших глухих поетів. Я знаю напам’ять багато красивих віршів цих творчих людей.

З часом почала цікавитись життям глухих. Адже сама ще з молодих років втратила слух і мені було цікаво знати, чим живуть і дихають такі ж люди, як я.

Уже в зрілому віці я й сама почала на шпальтах газети частіше повідомляти про життя глухих своєї області. В той час багато публікував свої статті А. Росинський із Харкова, і я ніби змагалася з ним у розповідях про життя членів УТОГ.

Пройшло чимало років з того часу, та я незмінно вірна своїй найжаданішій для мене газеті «Наше життя». В якому б матеріальному становищі я не була, завжди передплачую її в першу чергу.

Аналізуючи газету за 2 місяці цього року, я навіть розгубилася: так багато цікавого! Особливо мені сподобалася стаття, в якій молода чуюча одеситка зробила для себе експеримент — 10 днів без звуку. Я навіть з чоловіком обговорювала цю статтю. Так цікаво!

Або ж з останнього номера лютого ді­зналася, що 21 лютого — День мови. Я вже давно визначилася, що для мене рідна мова — жестова.

Здивувало мене започаткування конкурсу «Винагорода — найактивнішим читачам». В мене аж руки зачесалися: та я ж  цю газету читаю «від кірки до кірки» і не потребую ніякої винагороди, бо сама газета мені нагорода тим, що вона виходить цікавою і я її з радістю передплачую!

Як не прикро, мушу написати і про «сюрпризи» за підсумками передплати. Ех, утогівці, утогівці! Чого ж ви такі невдячні до своєї газети?! Це ж єдина ниточка, яка нас з’єднує по різних куточках України, єдине видання, яке повідомляє про життя глухих нашої держави.

Інтернет є? Ага, тримайте кишеню ширше! Уявіть: не підтримаємо газету, не буде колективу її працівників, з чого тоді інтернет черпатиме інформацію про новини, про плани на майбутнє глухих? Ото ж то!

Пишаюся, що Житомирщина виконала план по передплаті газети «Наше життя» на 2017 рік. А мої земляки-черкащани, чому задніх пасете? Мені соромно за вас. Не цікаво? Неправда! Якби кожний читав і сам писав до газети, то й міг би ще й якусь «свою» рубрику додати. Кажете, що газета не доступна матеріально? Боже борони! Шматок ковбаси 2­го сорту коштує дорожче.

Тож давайте підтримаємо свою газету напередодні її 50­річного ювілею, щоб в майбутньому не було таких «сюрпризів».


К. БАШИНСЬКА








Живи, моя газето!

УТОГ / Конкурсы http://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-01/1484312664_yubiley-50-let.jpg

Колись, у молоді роки, я і моя подруга Люба Співак із Сімферополя дуже захоплювалися поезією. У нас були записники (блокноти), в які ми записували поетичні твори.