Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя
З метою інформаційного забезпечення нечуючих інвалідів Центральне правління УТОГ з 5 липня 1967 року видає щотижневу газету "Наше життя". Ця газета є єдиним в Україні друкованим засобом, яке понад 50 років висвітлює життя нечуючих інвалідів України.

Щастя повного і красивого...

Під такою назвою рівно 50 років тому — 20 вересня 1967 року, у газеті «Наше життя», яка тільки-но почала друкуватися — це був її лише 12-й номер, надруко­вана замітка про визначну подію — весілля молодих активістів УТОГ.

З того часу минуло півстоліття… Нещодавно Володимир Вікторович і Валентина Захарівна Скурчинські відзначили золоту річницю народження своєї чудової сім’ї. Щиро вітаємо їх з цією знаменною подією і бажаємо міцного-міцного здоров’я, родинного щастя та злагоди!

А ще хочемо згадати, як усе відбувалося 50 років назад. Про це розповідь у заміт­ці з архіву газети «Наше життя», автором якої є легендарний І.А. Сапожников…

«З Київського Палацу одруження у Палац культури глухих. Такий маршрут молодят...

Хто ж вони?

Той, хто знає Володимира Скурчинсько­го, завжди вражається його виключно кипу­чою енергією, як активіста клубу: він учасник народного самодіяльного театру, естрад­ного колективу, гуртка оригінального жан­ру, керує любительською фотокіностудією, член ради Палацу культури, захоплюється колекціюванням значків, а також нумізма­тикою, організував клуб любителів філате­лії тощо. Нещодавно взявся за створення при Палаці культури кімнати-музею історії Київської організації УТОГ, і ця робота вже в стадії завершення. Словом, у будь-яке по­чинання Володимир Скурчинський вкладає душу, віддаючись цілком і повністю улюбле­ній справі. І це після напруженої роботи на виробництві. А за фахом він кравець з по ­шиву чоловічого одягу. Після дня, проведе­ного в ательє мод, він незмінно весь вечір проводить у Палаці культури. Ось чому в колі друзів Скурчинського говорили, що при такій завантаженості навряд чи Володя знайде коли-небудь час для того, щоб одружитися.

І ось цей час настав!..

Його наречена Валентина Селихова пра­цює обліковцем на Київському УВП-1. Ра­зом з Володею вона бере участь в естрадному колективі та гурткові оригінально­го жанру. Глядачі багатьох міст України не раз зустрічали їх разом в ролі виконавців цього веселого та цікавого жанру...

З Палацу одруження молодожони направ­ляються до Палацу культури УТОГ. Тут все вже підготовлено для їх урочистої зустрічі. Від вестибюлю до самої сцени прокладена килимова доріжка. З обох боків доріжки сто­ять друзі і засипають молодят квітами. І ось вони вже на сцені. За спинками їх крісел ста­ли «свідки», які супроводжували їх ще з Па­лацу одруження. Це — Валентина Савчен­ко, подруга та тезка Селихової, робітниця фабрики головних уборів. «Свідок» Скурчин­ського — друг його дитинства Анатолій За­городній, робітник заводу «Арсенал».

В залі запановує урочиста тиша. Дирек­тор Палацу культури, депутат Залізнично­го райвиконкому С.М. Губкін вітає молодят і по-батьківськи цілує кожного з них. Потім слово надається голові Київського облвід­ділу УТОГ Г.І. Набоченко, яка привітала мо­лодих з одруженням і побажала їм великого щастя в міцній та дружній сім’ї.

Виступає голова місцевкому профорга­нізації УВП-1 А.В. Кржевін. Потім молодих поздоровляє І.І. Шехтер — завідувач ательє мод, де працює Володимир Скурчинський, і М.І. Неплюй, заступник голови президії Центрального правління УТОГ.

Один за одним виступають з привітан­нями представники громадських організа­цій, друзі, знайомі, гості... Гора подарунків росте: пральна машина, пилосос, електро­самовар, сервізи, вази... І головне, безліч теплих, сердечних слів.

«Подружнє життя може дати велике ща­стя, якщо воно пов’язано із взаємною лю­бов’ю». Ці слова, виведені художником на транспаранті, ніби підкреслюють значи­мість та урочистість події.

Після офіційної частини гостей запро­шують до банкетної зали. Тут на стіні увагу привертає великий аркуш паперу, на ньому знову слова доброзичливості. Вони вили­лися у восьмирядковий акровірш:

В этот вечер, тост подняв застольный,
Очень хочется сказать одно:
Веселиться можно бесконтрольно,
А скучать совсем запрещено.
В жизни горести есть и радости,
А ведь главное — не робеть.
Лет до ста расти вам без старости,
Ярко вспыхивать, но не тлеть.

Початкові літери цих рядків виведені червоною фарбою, а всі інші — синьою, і присутнім одразу ж стає зрозумілим, до ко­го:відносяться ці заголовні літери, якщо чи­тати їх зверху вниз.

Проголошується перший тост. За моло­дят, яким бажають щастя повного і краси­вого! І ось вже чуються традиційні вигуки: «Гірко! Гірко!».

Один з тостів проголошує майстер поши­ву одягу, досвідчений закрійник філії ательє мод, де працює Володимир Скурчинський, М.Л. Вороній. Він побажав великої та міцної дружби молодій сім’ї.

Оголошуються привітальні телеграми, які надійшли на ім’я молодих. Висловлюєть­ся бажання, щоб молоді так само красиво відсвяткували в майбутньому свої срібне та золоте весілля. І, ніби в підтвердження цьо­го, старі пенсіонери, батько та мати Володі Скурчинського, розчулені до сліз, обіймають­ся та під грім оплесків міцно цілуються, вити­раючи сльози один одному. Це сльози радо­сті, великого щастя, глибокого задоволення.

Лунає музика. На електричному табло раптово спалахують назви танців. Танцю­ють і наші молодята.

За вікнами виблискують неонові вогні, мі­сто наче притихло, залите вечірніми вогня­ми. А тут, в стінах Палацу культури, продов­жує панувати безмежна радість. В життя входить ще одна молода сім’я».


Инф. НЖ



Щастя повного і красивого...

На злобу дня / З редакційної пошти http://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-09/1506426069_123.png

Той, хто знає Володимира Скурчинського, завжди вражається його виключно кипучою енергією, як активіста клубу: він учасник народного самодіяльного театру, естрадного колективу, гуртка оригінального жанру, керує любительською фотокіностудією, член ради Палацу культури, захоплюється колекціюванням значків, а також нумізма­тикою, організував клуб любителів філателії тощо.