Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя
З метою інформаційного забезпечення нечуючих інвалідів Центральне правління УТОГ з 5 липня 1967 року видає щотижневу газету "Наше життя". Ця газета є єдиним в Україні друкованим засобом, яке понад 50 років висвітлює життя нечуючих інвалідів України.

Унікальна книжечка Володимира Скурчинського

Вдивляючись у минуле — схиліть голови,

вдивляючись у майбутнє — закатайте рукави.

 

Бернард ШОУ.

 

 

Перебуваючи у Києві, я завітав до редакції газети «Наше життя», де шанована людина в нашому Товаристві — директор Музею історії УТОГ Володимир Скурчинський — вручив мені на добру згадку тонесеньку, гарно видану книжечку зі своєрідною назвою: «Мариинское Александровское училище-хутор для глухонемых детей».

 

Беручи її в руки трепетно, як безцінний дар, я був подивований, що це унікальне видання побачило світ якось утаємничено і майже ніхто про нього не знав. Рік виходу у світ цієї брошури на її титульній сторінці не вказано, лише зазначено, що її друк присвячено 80­річному ювілею Скурчинського. Тож, брошура про Олександрівське училище для глухонімих дітей вийшла у 2015 році зовсім маленьким накладом у тридцять п’ять примірників за кошти Об’єднання нечуючих педагогів як подарунок ювіляру, який вже давно мріяв видати колекцію історичних листівок унікального навчального закладу, які зберігаються у фонді Музею історії УТОГ.

На початку видання, у якому всього лише 64 сторінки, знаходимо ювілейне привітання до 80­річчя В.В. Скурчинського від І. Чепчиної та Н. Каменської, далі читаємо історичну статтю В. Шевченка про заснов­ника Олександрівського училища Фелікса Мовчановського і коротенький нарис про цей навчальний заклад К. Дятлової. На першій сторінці видання, під її назвою, читаємо: «Составитель — В. Скурчинский». Тож фактично автором брошури є Володимир Скурчинський, бо ті, хто зробив йому такий подарунок, врахували його побажання щодо змісту книжечки.

На третій сторінці вміщено портрет Володимира Вікторовича. На нас дивиться мудре, зосереджене обличчя цієї неординарної особистості зі світлими помислами і думками на майбутнє. Приємно ще й ще раз згадати вагомі справи Володимира Вік­торовича, які зробив він для Українського товариства глухих й світової спільноти нечуючих. Найголовніше те, що він створив перший у Радянському Союзі музей історії глухих, за що одержав звання «Заслужений працівник культури України». Ну як не пишатися паном Володимиром, котрий і понині не зупиняється на досягнутому. Він весь у пошуках і мріях про реалізацію нових ідей.

 

Урок наочного навчання

 

В. Скурчинський не кінчав ніяких університетів, але до сурдопедагогіки у нього дар Божий. Як не радіти ще одній новинці Володимира Вікторовича, який у співавторстві з Н. Зборовською, знову ж таки, при підтримці Об’єднання нечуючих педагогів, нещодавно втілив у життя ще один свій задум, видавши дидактичний матеріал «Граємо й навчаємось», який спрямований на формування жестово-словесної комунікативної компетентності у дітей з порушенням слуху дошкільного та молодшого шкільного віку. Цей навчальний посібник побачив світ 2016 року. Тож вітаю Володимира Скурчинського зі ще одним досягненням у сурдопедагогіці! А скільки він розробив різноманітних наочних таблиць, щоб полегшити навчальний процес в школах для нечуючих дітей! Усі вони чекають свого часу, а вірніше — коштів на видання…

Але повернемось до книжечки про Олександрівське училище для глухонімих дітей. Безцінною її робить те, що до неї увійшло близько 70 унікальних листівок, які висвітлюють життя цього навчального закладу.

У наш час видають оригінальні книжки на матеріалах дореволюційних листівок, які нині не мають ціни. Тож хвала В. Скурчинському, який спромігся зібрати третю частину цієї коштовної колекції і повернув нас у минуле століття — на 115 років назад. Завдяки цим листівкам ми можемо наочно побачити весь навчально­виховний процес в Олександрівському училищі. Це не просто історія, а предмет гордості української сурдопедагогіки і забуттю не підлягає.

Є припущення, що в 1907—1910 роках в училищі було видруковано близько 200 різновидів листівок — на цупкому папері, у світло­ і темно-коричневих і сіро-чорно-білих тонах. Всі листівки мають розмір 138 х 90 міліметрів. Під кожним зображенням листівки на титульній її стороні є друкований напис, який розкриває зміст ілюстрації. На зворотній її стороні, ліворуч, у кутній частині, майже по діагоналі, розміщено емблему у вигляді щита овальної форми. По овалу на щиті читаємо: «Попечительство Ее Величества Императрицы Марии Федоровны о глухонемых» (саме цьому відомству було підпорядковане училище-хутір). У верхній частині овалу розміщено царську корону, а внизу — вказано рік заснування «Попечительства» — 1799. У середині емблеми зображені навхрест якір і хрест, а там, де вони перетинаються — зображено серце. На фоні цих атрибутів жирним оригінальним шрифтом виділяються ініціали «М.Ф.». Ця емблема несе в собі такий зміст: «Люб­лю, вірю й сподіваюсь, що глухонімі будуть чути й говорити». Нижче цієї емблеми зображено особистий гербовник імператриці з датою — 1787 рік. Під цим же гербовником вказана адреса навчального закладу: «г. Александровск, Екатериновской губернии. Училище глухонемых» (нині це місто Запоріжжя).

Зворотна сторона поділена надвоє: ліва — розрахована для листування, а в правій виділено місце для наклеювання марки (для того надрукований прямокутник) і є місце для написання адрес одержувача й відправника. Тож це не просто листівка, а поштівка, яка відповідала державним стандартам поштового зв’язку.

До речі, всі листівки були виготовлені в друкарні, яка діяла при училищі глухонімих. Вони виконані на високому поліграфічному рівні, у всіх деталях і міцності фарби відчувається майстерність друкарів початку ХХ століття. Видали їх М.А. Лепський та Г.Г. Берс.

Умовно поштівки можна поділити на три різновиди (групи):

— листівки, на котрих зафіксовані навчальні та допоміжні будівлі;

— листівки, які відтворюють навчально-виховний процес;

— листівки, де зображені промислові та господарські об’єкти училища-хутора для глухонімих.

Хоча б побіжно розкрию їхній зміст через друкарський напис на титульній стороні, наводячи точні написи під зображенням, у перекладі українською мовою. Отже, з тих листівок, що відносяться до першої групи, маємо такі: «Загальний вигляд училища-хутора з боку заводу» (на другій поштівці училище зображене на тлі саду), «Будинок дитячого садка», «Їдальня», «Школа-санаторій для глухонімих дітей. Євпаторія. Таврійська губернія» (цей заклад був філією Олександрівського училища для глухонімих дітей), «Лікарня», «Біологічна станція при училищі», «Бібліотека», «Лікарняна аптека», «Школа для невстигаючих», «Приміщення пекарні», «Парова кухня», «Церква святої Марії Магдалини», «Парова пральня і лазня», «Гуртожиток для викладачів-жінок» та інші поштівки, які свідчать про те, що навчально-виховний процес в училищі глухонімих був забезпечений усіма необхідними службами.

 

Урок артикуляції

 

Ось зміст листівок, які відтворюють навчально-виховний процес в училищі: «Урок чистописання. 1­й рік навчання», «Вихованці дитячого садка під час прогулянки», «Урок у класі крою та пошиття білизни», «Урок природознавства. 5­й рік навчання», «Клас ручної праці. 1­й рік навчання», «Урок наочного навчання. 2­й рік навчання», «Урок артикуляції. 1­й рік навчання», «Урок Закону Божого», «Урок пояснення картини. 2­й рік навчання», «Учні під час роботи в полі», «Клас в’язання. Глухоніма за в’язальною машиною», «Дитячий садок. Діти на городі», «Капелюшковий клас», «Учень з класу ручної праці першого року навчання біля ручного токарного верстата», «Свинарство при училищі». Наведений зміст перерахованих листівок яскраво свідчить, що в училищі глухонімих навчальний процес був тісно пов’язаний з трудовим навчанням.

І до останньої групи листівок відносяться ті, що відтворюють промислові та господарські об’єкти при училищі, зміст котрих наводжу: «Маріїнський машинобудівний завод при училищі», «Гребля, шлюз і водозлив на ставку», «Ливарня машинобудівного заводу», «Електрична друкарня», «Подвір’я заводу», «Група робітників заводу», «Будинок для адміністрації. Господарська контора», «Вантажний автомобіль заводу при училищі», «Машинне відділення силової станції заводу», «Ковальське відділення заводу».

Разом з тим листівки наочно передають архітектуру всіх будівель на території цього навчального закладу, знайомлять нас з господарством училища, з процесом роботи на різних уроках.

Ось такий зміст має упорядковане Володимиром Скурчинським своєрідне видання, до якого увійшла унікальна колекція, котру у свій час зібрав він особисто.

З цього всього слід зазначити, що поява книжечки В. Скурчинського, в якій в ілюстративній формі листівок зображено фотографічним шляхом діяльність Олександрівського училища-хутора для глухонімих дітей, є явище своєрідне і неординарне в світовій педагогіці, адже всім відомо, що функціонування будь-якого навчального закладу висвітлюється через книжки, брошури, журнали, газети. Так само поява понад 100 років тому поштівок про славнозвісне училище для глухонімих дітей — явище оригінальне й неповторне у світовій практиці, що давало змогу поштою через листівку наочно всьому світові пропагувати досягнення сурдопедагогіки на прикладі училища для глухонімих дітей, що зародилося у нас, в Україні.

А Володимиру Скурчинському завдячуємо за благородну працю й цінну ідею видати цю колекцію листівок, зібравши їх в одне ціле.

Тільки шкода, що не знайшлося коштів, щоб видати хоча б 100 примірників цього цікавого, унікального видання з тим, щоб розповсюдити їх по школах та бібліотеках.

Сподіваюсь, що цей мій заклик почують і громадські організації, і спонсори, які долучаться до корисної справи, щоб донести широкому загалу унікальні зібрання з фонду Музею історії УТОГ.

 

В. САКУН, сурдопедагог



Унікальна книжечка Володимира Скурчинського

На злобу дня / З редакційної пошти http://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-02/1486560651_22.jpg

Перебуваючи у Києві, я завітав до редакції газети «Наше життя», де шанована людина в нашому Товаристві — директор Музею історії УТОГ Володимир Скурчинський — вручив мені на добру згадку тонесеньку, гарно видану книжечку зі своєрідною назвою: «Мариинское Александровское училище-хутор для глухонемых детей».